130 років від дня народження Павла Григоровича Тичини
Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. Пройшовши проби голосу, у 1900 р. став співаком архиєрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі. У 1907-1913 рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Ще зовсім молодим почав спілкуватися з корифеями української літератури — М. Коцюбинським, В. Самійленком. Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту. Одночасно працював редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.). У 1917 р. став членом редколегії газети «Рада». У 1918 р. вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка була зустрінута прихильно. У 1920 р. виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг». У 1923 р. поет переїздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року виходить збірка «Вітер з України». У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П. Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, стоїть великий біль справжнього митця. До передвоєнних збірок П. Тичини належать: «Чернігів» (1931р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом усього життя. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.). Знав кілька мов, перекладав багато творів. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. Поезія П. Тичини музична, наповнена зоровими, слуховими та іншими образами. У ній сплелася мелодія слова з музичною мелодією. У ранній своїй творчості поет — невтомний шукач нових форм поезії, експериментатор. Найбільше його цікавила проблема співвідношення раціонального та інтуїтивного, тому роль прозріння в його поезіях величезна. Поет вдається до багатозначної символіки («Золотий гомін»), важко вловимих асоціацій.
