Під музику «Україно моя» діти заходять в зал і сідають на відведені місця.
Ведуча:
Летять сніжинки… Одна, друга, третя… Летять, сміються, веселяться, розмовляють, граються, штовхаються, доторкуються одна до одної. І чутно навкруги кришталевий передзвін. Але що це? Погляньте у вікно! До нас повільно, але впевнено наближається красуня-весна. Давайте всі заплющимо очі й підемо їй назустріч.
дитина:
Встала весна, чорну землю сонну розбудила.
Уквітчала її рястом, барвінком укрила,
І на полі жайворонок, соловейко в гаї
Землю, убрану весною, вранці зустрічає.
Вихователь:
Кажуть в народі: весна дарує всім життя, в природі все прокидається, оживає, молодіє. А людині весна дарує мрії, віру в щасливе майбутнє.
Щороку в березні до нас
Значний приходить час
Це ж народився наш Тарас
Творець палких пісень.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Своїми босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Діти:
1. Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка
2. Не на шовкових пелюшках,
Не у великому палаці,
У хатині бідній він родивсь,
Серед неволі, тьми і праці
І ось 9 березня 1841 року весна подарувала на радість людям маленького Тараса. Народився він у селі Моринцях, що на Черкащині, в бідній хаті Григорія Шевченка. Давно це було… У невеличкому селі Моринцях народився і зростав маленький Тарасик. Ще пройде багато років, допоки він виросте, стане талановитим поетом та знаним художником. Тарасик був такий, як і ви, допитливий, розумний, кмітливий, дуже любив свою старшу сестричку Катрусю, з цікавістю слухав розповіді дідуся про давнє минуле.
Звучить музика. По залу «літає» пташка.
Тарас. Катрусю, глянь перша пташка вже з’явилася! Це мабуть весна!
Катруся. Так, Тарасику, це ластівочка до нас прилетіла, весну на крилах принесла.
Тарас. А надворі ще холодно. Вона не змерзне?
Катруся. Ні! Її сонечко зігріває. Клич скоріше сусідських дітей весняночки водити.
Тарас. Гайда, діти, на полянку, заведемо там веснянку!
Під мелодію веснянки до залу заходять святково вбрані діти, пташка «літає» в центрі кола.
Тарас. Де ти, ластівко, літала? Де ти зиму зимувала?
Ластівка. За лісами , за морями
Я носила телеграми,
В них весела новина :
«Повертається весна!»
Тарас. Ластівочко, ластівочко мила,
Ти весноньку узяла на крила,
І принесла до нашого краю
Тепло , радість з небесного раю.
Дитина. Ластівочко, пташечко маленька,
Ти приносиш радість для серденька,
Веселенькі пісеньки співаєш –
Пробудитись землю закликаєш…
Ластівочка. Сонце ясне нам із неба сяє…
Весна в квіти землю одягає.
Ластівочка, пташка я маленька,
Я приношу радість для серденька.
Діти ведуть хоровод « Щебетала пташечка»
Вранці – рано на калині
Пташка щебетала,
Під калиною дівчина
Взяла й заспівала.
Дівчинка починає співати, до неї приєднуються решта дівчаток – хоровод «Зацвіла в долині».
Дівчата. Хлопці, гайда до нас,танцювать настав вже час.
Хлопчики підходять до дівчаток, стають парами,
Дитина. Світає, край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами, над ставами
Верби зеленіють.
Дитина. Сонце гріє, вітер виє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину.
Тарас (підходить до Катрусі).Яка гарна ти, Катрусю, у тім віночку,
Ще й пасує тобі дуже вишита сорочка.
Катруся. Своїми руками сорочку вишивала,
А для віночка квітів у полі назбирала.
Танок « Чорнобривці»
Хлопчики Дівчата, вода холодна?
Дівчата. Холодна, ще й яка!
Хлопчики. Напитися дайте?!
Дівчата. А ви нам заграйте!
Гра- танок « Грицю-грицю»
Хлопчики танцюють «Од села, до села»
Дівчинка. Тупці, тупці черевики,
Вигравайте нам музики,
Не втомляйтеся цимбали,
Трішки ми би танцювали.
танок « Дівчина Весна»
Ведуча: І мати кинула цей світ
Як мав Тарас лиш десять літ.
Потім два роки не привало,
Ще й батька рідного не стало.
Зостався круглий сирота
І гірко попливли літа.
Ходив, шукав що було сили,
Людей, щоб добра навчили.
Писати вчився у дяка,
А малювати в маляра.
По селах пас чужих ягнята
Та мачуха прогнала з хати.
Малий Тарас був цікавим і допитливим хлопчиком і мав велику любов до життя, хоч важко було йому,сироті. На літо мачуха віддавала Тараса в пастухи.Але життя продовжується. «Все робитиму: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте в школі жити і вчитись». Та дяк більше знущався з Тараса, ніж учив його. Він утік від нього, бо почув, що в сусідньому селі є дяк, який вміє малювати. Але і цей дяк вчити хлопчика не збирався. І знову пошуки роботи, найми, аби дістати шматочок хліба, якусь одежину. Повернувся Тарас до свого села, деякий час пас свиней у свого дядька, а пізніше – громадську череду. Перебуваючи на засланні, Шевченко пригадав своє важке і разом з тим неповторне дитинство.
Дитина:
У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі –
Він ягняток пас!
Дитина:
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було…
Вихователь: Ведуча:Важка була в нього доля, але в серці жила велика любов до рідної України, до рідного народу, до рідної мови.
Танок « рушничок»
Доля закинула Тараса далеко від рідного дому, аж у Петербург, де він залишався у пана, не маючи змоги вчитися і малювати. Лише згодом його друзі викупили з неволі. Потім переїзд до Ніжина. Згодом заслання на 10 років. Після заслання поїхав на Україну. Ось послухайте, як він говорив про Україну: « Рідний край – у груди б’ють духмяні пахощі зелених гаїв, широкополих ланів.» Шевченко мріє, пише, милується.
Слухання «Тече вода із-за гаю»
Діти:
1. … Світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
2. Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
3. Сади рясні похилились,
Тополі поволі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
Пісня « Тече вода з під явора»
Ведуча:Мріям не судилось здійснитися. Знову арешт.
Змовкла пісня на устах,
Але в душі жила, бриніла
І в серці бідного співця
Вогнем палаючим горіла.
Він рвався серцем із тюрми
На волю, до ланів широких,
До тихих тих могил високих.
Та сил в співця вже не було,
Остання пісня продзвеніла.
І в небо тихо піднеслась
Душа поета наболіла.
10 березня 1861 року його не стало. Це була велика втрата для всього українського народу. Поховали його у Петербурзі, а згодом тіло великого Кобзаря перевезли на Україну і поховали на Чернечій горі поблизу Канева. А збірка віршів поета «Кобзар» невдовзі сколихнула всю Україну.
Діти:
Поклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче!
Для тебе вірно б’ється
Те серденько діточе.
3. Умер співець, але живуть
В серцях людей слова безсмертні.
Й сьогодні по Вкраїні всій
Бринять його пісні славетні
Дуже народ любив Шевченкові вірші і став складати пісні на його слова:
Дитина: 1 Йшов він долею своєю
Так, як Бог сказав.
І в кінці дороги тої
Книга, книг «Кобзар»
Ведуча: Один з віршів став ніби гімном України, коли цеї твір звучать у музичних записах , всі люди встають.
«Реве та стогне Дніпр широкий» Слухання пісні .
Ведуча:Це був Поет. Поет з родини бідної,
А душу мав розкрилену , як птах.
Гарячим болем і живою піснею
Його слова – в народу на вустах.
А скільки ж раз його було розіп’ято
За правду, за «Кобзар», і «Заповіт».
В душі народу словом заповітним він
Залишив вічний і глибокий слід.
Коли б не він, то й люди б нас не знали,
Коли б не він, про нас не чув би світ,
Коли б уміли ми любити так, як він
Любив людей і Україну рідну, -
Давно б уже злетілися з усіх чужин
У тихий рай , на землю заповітну
.Діти:
1. Всі ми його батьком звемо,
Так від роду і до роду:
Кожний вірш свій і поему
2. Ось тут, перед тобою
Ми, українські діти,
Святочно прирікаєм
Сповняти ті завіти
Ведуча: Знаймо його – і знані будемо.
Сповідуймо його – і правдиві будемо.
Любімо святу Україну, як він,-
І в світі люблені будемо.
Під музику « Україна» виходять із залу