Виховний захід до 72 річниці Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

 «Це потрібно не мертвим, це потрібно живим»

Актуальність теми   для подальшого розвитку України  навряд чи можна переоцінити. А для цього ми в постійному пошуку нових форм. Але необхідно звертатися частіше до відчуттів дітей, а для цього використовувати сучасні інформаційні технології, наочність. Виховний ефект посилюється використанням кадрів старої кінохроніки, військових пісень, старих фотографій.

Мета виховного заходу полягає у створенні умов для формування ціннісного ставлення учнів  до суспільства і держави, що виявляється в таких якостях, як патріотизм, національна свідомість, самосвідомість, правосвідомість, політична культура, гордість за приналежність до українського народу через звернення до пам'яті про Велику Вітчизняну війну.

Інноваційність заходу полягає у технології психолого-педагогічного проектування, завдяки якій у підготовці заходу беруть участь одночасно учні, батьки та вчителі та у створенні для учня ситуацію успіху,  прищеплення любові до рідного краю, до творчості, до праці, виховання відповідальності за свої вчинки, за долю держави, за її майбутнє, відкриття в дитині паростків таланту, надання можливості  йому розквітнути, створення індивідуальності, особистості, навчання працювати в колективі, створення умов для фізичного та естетичного розвитку .

Практична значимість роботи полягає у тому, що матеріали виховного заходу можуть бути використані для роботи з різними групами: від школярів до дорослих людей. Зміст може змінюватися залежно від місцевого матеріалу. Включатися в заходи різних форм: урочисті уроки пам'яті, спогади ветеранів, класний години.

Перебіг заходу

Відео «А може не було війни?» сл..А.Розенбаума  

Учениця       ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року  28 жовтня ми відзначаємо День визволення України від німецько-фашистських загарбників, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

              Учень      Але до цього дня потрібно було пройти кілометри дорiг, спочатку відступаючи, залишаючи фашистові наші краї, але потім з новими силами, зібравшись кинутися на ворога знову і вже гнати їх до кордону не зупиняючись.

             Учениця     Україна. Її безкрайні поля, зелені ліси і гори, блакитний Дніпро,  все уразила пухлина фашистської чуми. Скільки українських парубків і дівчаток пішли на фронт, щоб захищати свою країну. Але на початку червня 41-го все ще було спокійне.

             Учениця    

              Вірш на тлі музики            Щіпачов С.П. «22 июня 1941 года»


Казалось, было холодно цветам,

и от росы они слегка поблёкли.

Зарю, что шла по травам и кустам,

обшарили немецкие бинокли.

Цветок, в росинках весь, к цветку приник,

и пограничник протянул к ним руки.

А немцы, кончив кофе пить, в тот миг

влезали в танки, закрывали люки.

Такою все дышало тишиной,

что вся земля еще спала, казалось.

Кто знал, что между миром и войной

всего каких-то пять минут осталось.



Відео  «Вставай страна огромная»

             Учениця   Раптово запалала на величезних просторах, застогнала від жахливого болю. Зі світлої солов'їної ночі в чотири години ранку 22 червня на неї обрушилася незчисленна кількість бомб і снарядів. Тисячі німецьких знарядь відкрили вогонь по радянських пограничних заставах, по вузлах зв'язку і районах розташування частин і з'єднань Червоної Армії.

           Учень   Тисячі танків з чорними хрестами прасували гусеницями українські  простори. Машина гітлерівської агресії була запущена на повну потужність.

            Учениця  Людина і метал, що міцніше? Що сильніше? Перемогла людина, але якою ціною? Як багато залишилося їх там, на полях, в низинах, в лісах і болотах! А скільки пам'ятають лише найближчі люди, не завжди знаючи, під яким обеліском, в якому краю похований син, чоловік, батько. Пам'ять не відділити від суті людини, без неї немислиме саме життя. Пам'ять, пам'ять. Що без тебе людина.

            Пісня «Обеліск»

           Учениця                      Вірш  Ліни Костенко на тлі музики


Мій перший вірш написаний в окопі,

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі

Моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

Стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

Шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик -

Як підводний човен

У морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком -

Кривавий світ, обвуглена зоря!

           А я писала мало не осколком

           Великі букви, щойно з букваря.

           Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

          В казки літать на крилах палітур.

          А я писала вірші про фугаси,

           А я вже смерть побачила впритул.

          О перший біль тих не дитячих вражень,

           Який він слід на серці залиша!

          Як невимовне віршами не скажеш,

           Чи не німою зробиться душа?!

          Душа в словах - як море в перископі,

          І спомин той - як відсвіт на чолі…

         Мій перший вірш написаний в окопі.

         Він друкувався просто на землі.



 

Пісня «От героeв былых времен» на тлі відео

 Учень

Вірш на тлі музики


 Вийшла в степ широкий

 Мати посивіла,

 Виплакала очі від журби вона,

 Біля квітів маку стала, заніміла,

 І згадалась знову матері війна

 І почула голос сина над житами -

 То зітхала мати, то вогонь палав

 «Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо

 Я своєю смертю смерті потоптав.

 На моїй могилі нині квітів море,

 Ти в думках до мене линеш з долини

 І твоє невтішне материнське горе,

 То прокляття вічне паліям війни.



Пісня «Червоні маки» на тлі  презентації

Учень   Вони були  нескінченними – дороги війни. Сніг і непролазне болото, завірюхи і зливи. І смерть, що стереже на кожному кроці. Не витримували машини, в'язнули в топях танки. А люди йшли вперед – кілометр за кілометром, п'ядь за п'яддю очищаючи свою рідну землю від ворожої нечисті.

Учениця   У війни не жіноче обличчя…Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

Учениця


 Вірш на тлі музики


Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.



 Учениця      А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Інсценування сцен з роману Б.Васильєва “А зорі тут тихі”.

Автор. На 171-м разъезде уцелело 12 дворов, пожарный сарай да приземистый длинный пакгауз. Немцы прекратили налеты, но кружили над разъездом ежедневно, и командование на всякий случай держало там две зенитные счетверенки.                   Шел май 1942 года.

Сцена 1.

Осянина. Товарищ комендант! Товарищ старшина! 

Васков. Что?                                                                                                                       

Осятина. Немцы в лесу!                                                                                                           

Васков. Так… Откуда известно?                                                                                     

Осятина. Сама видела. Двое. С автоматами, в маскировочных накидках.                 

Васков.  Команду в ружье: боевая тревога. Бегом!                                                        

Осятина. Женя, Галя, Лиза… (на сцену по черзі виходять дівчата)                                   

Васков. Погодите, Осянина! Немцев идем ловить - не рыбу. Так чтоб хоть стрелять умели что ли…                                                                                                                        

Осятина. Умеют.                                                                                                               

Васков. Да, вот еще. Может, немецкий кто знает?                                                                

Гурвич. Я знаю.                                                                                                                          

Васков.  Что - я? Что такое я?.. Докладывать надо!                                                              

Гурвич.  Боец Гурвич.                                                                                                     

Васков. Ох – хо – хо!.. Как по-ихнему “руки вверх”?                                                                    

Гурвич. Хенде Хох.                                                                                                                  

Васков. Точно. Идем на двое суток, так надо считать. Взять сухой паек, патронов…по пять обойм. Подзаправиться.…Ну, поесть, значит, плотно. Противника не бойтесь. Он по нашим тылам идет, значит, сам боится. Но близко не подпускайте. Если уж случится, что рядом он окажется, тогда затаитесь лучше. В случае обнаружения противника или чего непонятного… Кто по-звериному или, там, по-птичьему кричать может?(Смех) Я серьезно спрашиваю? В лесу сигналы голосом не подашь -  у немца тоже уши есть.                                                    Гурвич. Я умею. По - ослиному: и - а! и - а!                                                             

Васков. Ослы здесь не водятся. Ладно, давайте крякать учиться. Как утки.  

(Смех Учаться крякать.)                                                                                                         

Васков. Идем на Вопь - озеро. До места нам верст двадцать - к обеду придем. Все понятно, товарищи бойцы?                                                                                                      

Все. Понятно.                                                                                                                                

Васков. Через 15 минут выступаем. (Все ушли за кулисы)

Сцена 2.

Автор: По прибытию на Вопь – озеро девчата заняли свои посты, а командир должен быть всюду.                                                                                                                                      (На сцену выходят девушки: Комелькова  - расчёсывает волосы, Гурвич – читает стихи, Брычкина внимательно всматривается в даль, Четвертак – кутается в шинель, Осянина – смотрит фото сына.)                                                                              (Васков подходит к  Комельковой которая расчёсывает волосы).

Васков.  Крашеные, поди?                                                                                              

Комелькова. Свои. Растрепанная я.                                                                                     

Васков. Это ничего.                                                                                                     

Комелькова. Вы не думайте, там у меня Лиза наблюдает. Она глазастая.                     

Васков. Ладно, ладно. Оправляйся…                                                                       

Комелькова.  Товарищ старшина, а Вы женаты?                                                                 

Васков. Женатый, боец Комелькова.                                                                           

Комелькова. А где Ваша жена?                                                                                           

Васков. Известно где - дома.                                                                                                

Комелькова. А дети есть?                                                                                                   

Васков. Дети? Был мальчонка. Помер. Аккурат перед войной.                                  

Комелькова. Умер?                                                                                                         

Васков. Да.  Не уберегла маманя.

Соня Гурвич читает вслух (стихи А. Блока)

Васков. Кому, спрашиваю, читаешь?                                                                                    

Гурвич. Никому. Себе.                                                                                                                    

Васков А чего ж в голос?                                                                                                              

Гурвич. Так ведь стихи.                                                                                                            

Васков. А-а. (Посмотрел книгу) Глаза портишь.                                                                     

Гурвич. Светло, товарищ старшина.                                                                                               

Васков. Да я вообще…И вот что, ты на камнях-то не сиди. Ты шинельку подстилай.

Гурвич. Хорошо, товарищ старшина. Спасибо.                                                                              

Васков. А в голос все-таки не читай. В вечеру воздух сырой, а зори здесь тихие, слышно аж за пять верст. И поглядывай, боец Гурвич, поглядывай.

Васков подходит к Лизе  Бричкиной, которая  сидит на шинели.

Васков. Откуда будешь, Бричкина?                                                                                                

Брычкина. С Брянщины, товарищ старшина.                                                                                   

Васков. В колхозе работала?                                                                                                             

Брычкина. Работала. А больше отцу помогала. Он лесник, в кордоне мы жили.                               

Васков  То-то крякаешь хорошо. Ничего не заметила?                                                                   

Брычкина. Пока тихо.                                                                                                                                        

Васков. Ты все примечай, Бричкина. Человек ты лесной, все понимаешь.                             

Брычкина. Понимаю.                                                                                                                                             

Васков. Вот-вот.

Васков подходит к Гале Четвертак, та  сидит, укутавшись в шинель.

Васков. Ты чего скукожилась, товарищ боец?                                                                                  

Четвертак.  Холодно…

(Васков протянул руку, Галя отпрянула)

Васков. Да не рвись ты, господи! Лоб давай. Ну? Жар у тебя, товарищ боец. Чуешь? (Плеснул в кружку из фляги)  Так примешь или разбавить?                                                                                     

Четвертак. А что это?                                                                                                                                              

Васков. Микстура. Ну, спирт, ну?                                                                                                   

Четвертак. Ой, что Вы, что Вы…(Отодвинулась, замахала руками)                                                 

Васков. Приказываю принять! Пей. И воды сразу.                                                                            

Четвертак. Нет, что Вы…                                                                                                                                      

Васков. Пей без разговору!                                                                                                                    

Четвертак. Ну, что Вы, в самом деле! У меня мама - медицинский работник…                                         

Васков. Нету мамы. Война есть, немцы есть, я есть. А мамы нет. Мамы у тех будут, кто войну переживет. Ясно говорю?            (Четвертак выпила, закашлялась)                                                                                                                     

Четвертак. Голова у меня… побежала!                                                                                                       

Васков. Завтра догонишь. Отдыхай, товарищ боец. Выздоровей только к завтраму. Очень тебя прошу, выздоровей.                                                                                                   Девушки замерли

Васков.  Пять девчонок было…Только пять…  Все пять остались на Вопь - озере.  Пока война - понятно. А потом, когда мир будет? Будет понятно, почему вам умирать приходилось? Что ответить, когда спросят: “Что ж это вы, мужики, мам наших от пуль защитить не могли?”. Что ж это вы со смертью их оженили, а сами - целенькие?

Пісня «Мы за ценой не постоим»

 Учень  Кожна людина зберігає в пам'яті момент свого життя, який здається їй другим народженням, переломом у всій подальшій долі. Війна живе в душах переживших її такими спогадами, що вони ніколи не зможуть забути цю війну тривалістю 1418 днів і ночей.

 Учениця   Чотири роки... Тридцять чотири тисячі годин!.. Від Москви до Берліна - дві тисячі шістсот кілометрів.

 Учень   Так мало. Правда? Це, якщо літаком, - три години. Перебіжками та по-пластунськи - чотири роки!

 Учениця  Мільйони загиблих... А скільки не народжених дітей?.. А скільки залишилось вдів  і сиріт?..

Пісня  «Журавлі» на тлі  відео

 Учень   Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

 Учениця   Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам’ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

Учениця   На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам’ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності.

Учень     Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси  -  раси господарів, покликаних керувати іншими народами.

Учениця    Люто ненавиділи фашисти радянських людей, слов’янські народи – поляків, білорусів, українців, росіян. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.

 Учень   Техніка знищення населення окупованих країн була садистською, сягнула небачених розмірів. Гітлерівці вкрили Європу павутиною похмурих катівень, організовували жахливі “фабрики смерті”.

Учень    Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, в яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів чоловік. У концтаборах недолюдки творили злочини, яких історія людства ще не знала. Людей катували, практикували на них досліди, труїли газом, спалювали в крематоріях.

  Учениця  Для відбору німці ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які могли пройти під цією планкою, відправлялися до крематорію. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голови, стараючись потрапити до групи тих, кого залишають в живих…

Учениця   Утилізовані “залишки” таборів смерті використовували. Одяг та взуття – у вжиток, волосся спалених в крематоріях жінок акуратно пакувалося в мішки і відправлялось на меблеві фабрики. Звірства фашистських загарбників носили масовий організований характер, були наслідками офіційних директив найвищих нацистських інстанцій.

Учениця         Лист з концтабору на тлі музики

Березень, 12, Ліозно, 1943 рік.

 Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай. її розстріляли німці. Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: “Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть.” І офіцер вистрелив мамі в обличчя…Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров – мені відбили легені. … я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті разом з свинями. Живу я в сараї де дрова, в кімнату мені заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв. Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців… тату, помстися  за маму і за мене.

Прощавай, добрий татусю, йду помирати… Твоя доня ”

 Учениця                         Вірш Эдуардаса Межелайтис а  «Пепел»

Эта рыжая пыль под ногами, щебенка

 Из костей, – не осколки ль, покрытые ржой?

 Это, может быть, резвые ножки ребёнка,

 Что за белою бабочкой гнался межой;

 Или ручки, – дитя ими тянется к маме,

 Обнимая за шею, ласкается к ней…

 Или был этот щебень большими руками,

 Что с любовью к груди прижимали детей.

 Этот пепел, который разносится с ветром,

 Был глазами, смеялся и плакал порой;

 Был губами, улыбкою, музыкой, светом,

 Поцелуями был этот пепел седой.

 Был сердцами, тревогою, радостью, мукой,

 Был мозгами, сплетеньем извилин живых, –

 Слово «жить» до конца, словно буква за буквой,

 Точно белым по чёрному вписано в них.

 Эти волосы – локоны, косы и пряди,

 Что навалены мертвой косматой горой,

 Кто-нибудь расплетал и взволнованно гладил,

 И сухими губами касался порой.

 Чистый трепет сердец, вдохновенные речи,

 Золотые надежды, сияния глаз…

 Крематориев страшных горящие печи.

 Пепел… Пепел… Лишь пепел остался от вас.

 Пролетая над проволокой колючей,

 Птица мягко касается краем крыла

 Дикой розы, на диво багровой и жгучей,

 Что на этой кровавой земле расцвела.

 Боль, которой ещё моё сердце не знало,

 Превратилась в колючий, солёный комок

 И, как пуля, в гортани навеки застряла,

 Чтоб дышать я не мог и забыть я не мог.

 Я тяжёлый, невидящий взгляд поднимаю,

 И от неба его не могу отвести,

 Всем своим существом к человеку взываю,

 Человеческий пепел сжимая в горсти.


 

Відео  «Бухенвальд»

 Учень      А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі надаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово “війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Учень

Ніхто не забутий

 На попіл ніхто не згорів

 Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

 І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

 Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Пісня «Молитва» на тлі  презентації

Учень

 1944 рік. Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників наближалася до переможного кінця. У жовтні 1944 р. завершилося визволення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а 28 жовтня — решта населених пунктів Закарпатської України

Учениця

  Біллю та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у душах українців Велика Вітчизняна війна. Та наш волелюбний народ не скорився. Всі, як один, піднялися на боротьбу з ненависним ворогом.

Танок «Червоні маки»

Учениця


Котився грізно невблаганний вал

Святого гніву, помсти і розплати,

І ось він, день, коли за перевал

Фашистську нечисть вимели солдати.


 

Учениця


 І – воля, воля! – з полум’я боїв

Прийшла на рідні згарища-руїни.

Ти не забудеш тих бентежних днів,

Моя прекрасна, люба Батьківщино!

Учениця         Та настала довгоочікувана визвольна весна 1945 року.  

Травневий вальс  - танець

Учень

  Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн осіб. Українцями були маршали С. Тимошенко, Р. Малиновський, А. Єрьоменко, П. Рибалко, С. Руденко, генерали В. Герасименко,  М. Ватутін, П. Жмаченко, К. Москаленко, І. Кириченко та інші. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів, які діяли в період боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. На відзнаку мужності й героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно містам Києв, Одеса, Керч і Севастополь.

 Пісня «Прадідусь» на тлі  презентації


Висновки.

Висновками даної роботи може бути стаття у місцевій газеті, яку написали учні.

«Це потрібно не мертвим, це потрібно живим»

 ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни.  1941 рік.  Україна… Раптово запалала на величезних просторах, застогнала від жахливого болю земля. Зі світлої солов'їної ночі в чотири години ранку 22 червня на неї обрушилася незчисленна кількість бомб і снарядів. Тисячі німецьких знарядь відкрили вогонь по радянських пограничних заставах, по вузлах зв'язку і районах розташування частин і з'єднань Червоної Армії. Тисячі танків з чорними хрестами прасували гусеницями українські  простори. Машина гітлерівської агресії була запущена на повну потужність. Україна. Її безкрайні поля, зелені ліси і гори, блакитний Дніпро,  все уразила пухлина фашистської чуми. Скільки українських парубків і дівчат пішли на фронт, щоб захищати свою країну Але до  визволення України від німецько-фашистських загарбників потрібно було пройти кілометри дорiг, спочатку відступаючи, залишаючи фашистові наші краї, але потім з новими силами, зібравшись кинутися на ворога знову і вже гнати їх до кордону не зупиняючись. Ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

   День Пам’яті розпочався зі зустрічі з ветераном. Учні нашого класу, вдягнені у воєнну форму зустрічали довгоочікуваного гостя – жителя села Чичиркозівка, ветерана Великої Вітчизняної війни Олександра Савовича Тетієвського. Ця людина особлива для нас і нашої школи. Олександр Савович будував нашу школу. І тепер через 60 років він завітав сюди, побачив своїми очима як живе школа, в яких сучасних класах ми навчаємося, як бережемо пам'ять про тих, хто надав нам  можливість бути щасливими. Війна застала Олександра Савовича, коли він щойно закінчив 6 класів. Ветеран розповів про день початку війни, він пам’ятає все … і який похмурий видався день і свої враження від неочікуваної звістки про війну, на яку ніхто не чекав. Йому було лише 13. Так як нам зараз. У неповних 16 Олександр Савович пішов на війну і провів її в окопах аж до перемоги. Він розповів про  нескінченні  дороги війни. Сніг і непролазне болото, завірюхи і зливи. І смерть, що стерегла на кожному кроці. Як невитримували машини, в'язнули в топях танки. А люди йшли вперед – кілометр за кілометром, п'ядь за п'яддю очищаючи свою рідну землю від ворожої нечисті. Розповів про запеклі бої на наших землях. Від нього ми дізналися які жорстокі бої велися при визволенні Катеринополя та навколишніх сіл. Кожен з нас уявляв себе на місті молодого хлопця, який захищав свою рідну землю, не щадив себе ради майбутніх дітей і їх щастя.

     І коли прийшов час запросити Олександра Савовича на захід, присвячений визволенню України від німецько-фашистських загарбників, ми виходили на сцену, не як учні 8-Б класу, а як ті молоденькі хлопці і дівчата, що не знали повернуться  з бою чи ні, але знали що віддадуть будь яку ціну за перемогу. Ми не грали, ми жили війною, розповіли про нелюдське обличчя фашизму, про неймовірні страждання нашого народу, про біль поколінь, який не залишає нас до сьогодні!  Пісні , які виконували Хіміченко Марія і Канчуківська Анастасія не залишили байдужою жодної людини в залі. Ми дивились в зал і бачили як глядачі витирали сльози. Пісню «Ми за ценой не постоим» ми виконували на одному диханні. Сільвейстров Влад акомпанував на гітарі, а ми згуртувались біля нього і співали … співали наче в останнє, наче перед боєм. Кров холола в жилах, коли Анжеліка Вовченко читала під сумну мелодію скрипки листа дівчинки з концтабору, яка йшла на смерть. Вірш «Попіл» Єдуарда Межелайтиса читала Івченко Валерія, її голос і музика Моцарта розривали серце.  Ми вклали всю душу у наш захід, нам дуже хотілося, щоб Олександр Савович побачив і відчув, що ми пам’ятаємо, ми вдячні йому і  всім тим,завдяки кому ми живемо під мирним небом, з якого не падають бомби, на вільній землі нашої безкрайньої України, яка більше не здригається від вибухів. Коли учні молодших класів заспівали пісню «Прадідусь» і на екрані з’явилися фото Олександра Савовича, його нагород ми привітали ветерана червоними гвоздиками і подякували за наше щасливе дитинство. І  від його  повних сліз очей та тремтячих губ сльози навернулись і на наші очі. Ми не могли з ним розлучитися, знову запросили до класу, пригощали цукерками і печивом і ще довго спілкувалися з дорогою для нас людиною …

Ми, учні 8-Б класу, дуже вдячні нашим вчителям, батькам, учням інших класів за допомогу у створенні Дня Пам’яті. Ми відчули, що учні, вчителі і батьки – всі ми одна сім`я. Час, проведений у підготовці цього заходу, сам захід поселили в наші серця нові відчуття: вдячність людям, які не жаліють себе ради майбутніх поколінь, відчуття справжньої дружби, гордість за те, що ми є нащадками великого народу, великих людей з безмежнім серцем!  Щиро вдячні за організацію, підтримку та допомогу у проведенні Дня Пам’яті класному керівнику Підчіс Тетяні Борисівні, організатору позакласної роботи Большаковій Ользі Вікторівні, заступнику директора з виховної роботи Забой Тетяні Анатоліївні, вчителю музики Коломієць Інні Ігорівні, керівнику танцювального та вокального гуртків Нестеренко Наталії Михайлівні, члену батьківського комітету Бардиш Аллі Валеріївні, секретарю школи Кошлак Діані Вікторівні, лаборанту Дуднику Тарасу Ігоровичу, учням та вчителям Ватутінської спеціалізованої школи № 1.

Найвищою оцінкою нашої роботи були слова ветерана Великої Вітчизняної війни Тетієвського Олександра Савовича про те, що він ще ніколи не бачив подібного заходу  і не переживав таких почуттів. Особливе враження було від того якими побачив Олександр Савович нас, дітей сьогодення, учнів школи, яку він будував. 

Біллю та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у душах українців Велика Вітчизняна війна. Та наш волелюбний народ не скорився. Всі, як один, піднялися на боротьбу з ненависним ворогом і перемогли! Ми будемо гідними такої історії, такої країни! Низький уклін вам, ветерани, за наше щасливе, безхмарне дитинство. Ми не забудемо! Ми пам’ятаємо!

    Учні 8-Б класу Ватутінської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.. № 1

 

 

Використані джерела інформації.

 

1.    А может, не было войны... Александр Розенбаум

           http://www.youtube.com/watch?v=DCWOG0egYxA

2.    Гимн защиты Отечества

http://www.youtube.com/watch?v=sailmeWkm_A&list=RDaQ0PyQQbafA

3.    Сергей Безруков - От героев былых времен

http://www.youtube.com/watch?v=4IAfigTgzmU

4.    Военные песни. На безымянной высоте (кадры хроники)

http://www.youtube.com/watch?v=2l1bBzv-u6U

5.    Песня "Журавли"..Великая Отечественная война...

http://www.youtube.com/watch?v=u0AV0Y0D_us

6.    Бухенвальд  xvid

http://www.youtube.com/watch?v=DNI0-qoDnwU

7.    MUZOFON.COM

http://muzofon.com/search/военные%20песни%20минус