Під плакатом на столі солдатський шолом, дві гвоздики, перевиті червоною та чорною стрічками, свічка.
(Звучить мелодія "Журавлі".)

 

1-й ведучий. ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року 9 травня ми відзначаємо День перемоги, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

 

2-й ведучий. Вечір пам'яті полеглих у Великій Вітчизняній війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим. Ми з вами зібралися на зустріч із ветеранами, які своєю кров'ю відстояли нашу свободу. Мало залишилося учасників тих подій, і всі ми щиро вдячні, що до нас завітали...
(Представляє ветеранів.)

 

1-й ведучий. Шановні ветерани, учасники війни, солдатські вдови, гості! Сьогодні всі ми сповнені якогось тривожно-трепетного відчуття й урочистості. І це тому, що сьогодні 9 травня – День Перемоги.

 

2-й ведучий. Під священним знамениям свободи
Ви у бурях великих пройшли,
Щоб народи для дружби i згоди
На оновлених землях жили.

 

1-й ведучий. Ми пам'ятаемо вcix,
Хто віддав життя за те,
Щоб не було війни нової,
Щоб сонце сяяло золоте,

 

2-й ведучий. Щоб не окоп чорнів на ниві —
А щоб хліба цвіли, мов килими.
І щоб веселі i щасливі
До школи Bci ходили ми!

 

1-й ведучий. Для привітання запрошуємо директора НВК №12 Г.П. Нижник.

2-й ведучий. Весна така, аж серце завмирає!
Земля квітує та звучать пісні.
І свято Перемоги йде до краю,
Найкраще наше свято навесні.
Воно прийшло до нас у сорок п'ятім,
Через пожежі, смерть, через війну...
В тяжкій борні із ворогом проклятим,
Щоб зустрічати радісно весну
І жити в мирі, в щасті, у любові,
Щоб окриляла мрія осяйна.
Вже мирних літ немало відшуміло
Відтоді, як скінчилася війна.
Воєнні дні, печалі і тривог
Минулися, а думка не вмира...
Вітаю всіх зі святом Перемоги!
Народна пам'ять вічна і жива!
(Звучать мелодії воєнних літ. На сцені стоїть на постаменті «живий пам'ятник» солдату в армійському одязі воєнних літ. Він, а біля нього імітація вічного вогню.)

 

1-й ведучий.. Війна далека, але пам'ять близько:
На кожнім кроці, в кожнім із сердець.
І голови схиляють низько-низько,
Бо ж у землі сини чи матір, чи отець...

 

2-й ведучий.. Стоїть солдат у бронзі і граніті
У тихім сквері в місті і в селі...
Над ними вічна слава у зеніті
І вічна пам'ять по усій землі.

 

1-й ведучий.. Спинився час, зорить солдат у вічність,
На постаменті, на посту стоїть.
В воєнній пісні туга і ліричність...
Вона у кожнім серденьку звучить.
(Звучить пісня воєнних літ. Солдат сходить із п'єдесталу, розглядається навкруги, підходить до квітучого дерева, торкається гілочки і починає го­ворити.)

 

Солдат. 

Як тихо тут, не дибиться земля,
Не рвуть снаряди і цвіте весна...
А на руках у жінки немовля...
Не знають люди, що таке війна!
Яке це щастя — людям в мирі жить!
Дітей ростити, засівать поля,
Коли лунає пісня, сміх дзвенить
І усміхається до сонечка земля!
Дзвенить сріблясто річечка із гір,
Пташки співають весело в гаю...
Яке це благо — мати в світі мир!
А я, як спомин про війну, стою.
Така вже доля. В кожного своя.
Хтось повернувсь з війни на свій поріг,
А хтось в бою, так само, як і я,
На тій війні навіки в землю ліг.
Лунає сміх, звучать нові пісні.
І я радію, що нема заграв.
В мені звучать пісні, що на війні
Співали ми, як тільки бій стихав.

(З обох боків на сцену виходять молоді хлопці й дівчата в одязі воєнної пори. Вони розсідаються і по­чинають співати воєнні пісні, солдат із ними. Піднімають­ся з протилежних боків хлопець і дівчина у військово­му одязі і починають свій діалог.)
Хлопець. Вісімнадцять було нам в ту пору ясну,
Як весна перейшла в тепле літо.
Нам судилось іти на жорстоку війну
І обох нас — убито...

 

Дівчина. ...убито...

 

Хлопець. І кохання забилось в риданнях й журбі...
Як же так? На здійснилися мрії...
І мене не обняти ніколи тобі...
Дівчина. І у мене немає надії...
Хлопець. Нам ніколи не стрітись уже, не зійтись,
Бо тепер ми — дерева і квіти.
Пам'ятаєш? Як ми сподівались колись,
Що сім'я буде в нас, будуть діти...

 

Дівчина. Пам'ятаю... А ти пам'ятаєш, як ми
Бігли сонечко вранці стрічати?

 

Хлопець. Так... Ми щиро кохали, були ми людьми,
Як же палко ми вміли кохати!

 

Дівчина. Гілка роду на нас обламалася враз,
Не судилось зійтися в коханні.

Хлопець. Йти в атаку на танки був даний наказ...
Обірвалось життя на світанні.

 

Дівчина. А були б у нас діти: дівчатко, хлоп'я,
Вечори і погожі світання...

 

Хлопець. В нас була б пречудова велика сім'я,
Бо було в нас безмежне кохання...

 

Дівчина. Не судилось, не сталось, міраж про­сто все...
Хлопець. Не здійснилось... А вітер пелюст­ки несе...
(Свище вітер, звучить трагічна музика, темно. Всі розходяться. підходять діти із квітами і почина­ють розмовляти між собою.)
А що ви знаєте про ту війну?
А те, що вона була страшна і жорстока, і.
А я кіно таке бачила — це жахливо!
І я фільм дивився про війну, але в кіно не можна відчути всього, а тільки побачити.
А от і добре, що відчути не можна цього стра­ху, болі, жорстокості, голоду і холоду, бо це ж стра­хіття які! Люди за те і полягли в боях, щоб ми з вами цього не відчули на собі...
Тому ми сьогодні прийшли, щоб поклонитися дорогим могилам і сказати сердечне спасибі всім ветеранам за те, що вони відвоювали для нас мир і свободу і нам сьогодні усім так добре живеться — затишно, спокійно, щасливо.
Спасибі всім: і мертвим, і живим — 
За те, що землю нашу зберегли.
І хоч було смертельно важко їм, 
Та все вони зробили, що змогли.
Нам важко уявити жах воєнних днів. 
Сприймаємо, як казку про війну.
Та скільки ж забрано людських життів —
Я розумом цього не осягну...
Не можу зрозуміти, як жили 
В землянках тих без їжі і тепла.
І як усе це винести могли? 
Яка ж таки страшна війна була!
А як же тим, хто ждав своїх синів,
А похоронки замість них ішли...
І діти виглядали так батьків,
Та не діждалися, сирітками росли.
Уклін вам, ветерани, до землі 
За щастя жити, мріяти, рости
У мирі й злагоді, в любові і теплі 
І пишним цвітом на землі цвісти.
Сьогодні свято, лине пісня й сміх, 

земля весну стрічає осяйну. 
Давайте розказать попросим їх
Про ту пекельну і страшну війну.
(Надається слово ветеранам)

На сцені змінюється декорація — тепер це зелений заквітчаний лужок, туди вибігають діти середнього віку, починають співати, водити танок, потім стають по кілька в гурти і розмов­ляють на фоні музики. До них виходить хлопчик зі старою, проржавілою каскою, в якій цвіте польо­ва квіточка.)

Хлопчик. 
Погляньте, друзі, — це отут знайшов,
Коли збирав я квіти весняні.
Напевно, теж колись боєць ішов
І залишив на згадку по війні
Цю каску... А у ній весна
Заквітла щиро, радісно в цей час.
Щоб більш ніколи ця страшна війна
Не повернулась, не прийшла до нас.

 

Дівчинка. А ви не думали, не думали про те,
Що в касці дівчина-красуня йшла...
А зараз квіткою її життя цвіте,
Бо зовсім юна дівчина була...
2-га дівчинка. А й справді, мені дідусь розка­зував, скільки молодих і красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистками були, і медсестра­ми... На своїх тендітних плечах виносили з поля бою солдат. Скільки ж юних дівчат загинуло у тій війні...

 

2-й хлопчик. А ще молодих дівчат і жінок приму­сово вивозили в Німеччину на роботу, як рабів. І вони гинули в чужому краю від непосильної праці. Це вони винесли на своїх плечах усі воєнні біди. Бо ж у тій війні залишилася їхня молодість...

1-й ведучий. Обеліски, пам'ятники ... Скільки ix? Але чому немає пам'ятника матepi, що досі чекає з війни сина, вдовам, жінкам високої краси вipнocтi, які виконали останній заповіт чоловіків — вивели в люди дітей. Саме вони, затамувавши горе й біль, відбудували зруйноване, виховували cвоїx дітей — продовження нашого українського роду.

 

2-й ведучий. Сьогодні ми з великою вдячністю i любов'ю згадуємо вас, солдатські вдови. Паморозь лягла на ваші скроні, роки поорали зморшками обличчя, але серця залишилися молодими i свято бережуть пам'ять про останні хвилини перед розлукою. Ви свято бережете листки-трикутники з фронту i похоронки. Вони, як рани. Минуло багато років з того часу, а вони не загоїлися. Рани війни болять i досі.

 

Мати. 

Я — мати, мати всіх дітей,
Що на фронтах воєнних полягли.
Сьогодні я звертаюсь до людей,
Щоб мир у світі пильно берегли.
Я — мати... Я крізь все пройшла...
Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.
Розтоптана і знищена була,
Та через роки йду я до дітей.
В душі моїй горить пекельний біль
За всіх-усіх, яких не повернуть,
І крик душі лунає звідусіль:
Вони до нас ніколи не прийдуть...
Та я не вірю в похоронки ті!
Живі вони, бо пам'ять ще жива!
Мої сини, соколики ясні...
А всюди квіти... квіти... і трава...
Цвіте весна чарівна, запашна,
Пісні повсюди, музика звучить...
Але ж була проклята та війна,
Яка в людей забрала щастя — жить!
Я — мати! Я до вас іду,
Щоб захистити, відвернути зло
Та відвести від всіх людей біду
І щоб війни ніколи не було.
Тож встаньте всі і голови схиліть,
Згадайте тих, хто йшов через фронти.
І з вдячністю хвилину помовчіть,
Щоб пам'ять в нашім серці зберегти...
(Хвилина мовчання.)

 

Я заклинаю, будьте пильні всі.
Не допустіть війни, не допустіть!
Стрічайте сонце в ранішній росі,
Живіть щасливо і дітей ростіть!

1-й ведучий Шановні ветерани! Час уже давно згладив шрами землі, зарівняв окопи і ями від бомб, мін і снарядів. Але ті 1418 днів і ночей пролягли через ваші серця і долі, через вашу моло­дість, обпалену полум'ям, затьмарену гіркотою втрат і овіяну славою.

 

2-й ведучий. Ми віддаємо данину пам'яті й любові визволителям рідної землі. Земний уклін і безмежна шана вам, колишнім вої­нам, за все, що довелося пережити, винести і звершити.

1-й ведучий. 66-ту перемогу відзначаємо нині,
На скронях ветеранів срібний іній сивини.
Ви подвигом прославили Вкраїну,
Уклін вам, дорогі ветерани війни!
(Разом уклоняються, а потім дарують квіти ветеранам.)

 

2-й ведучий. Вічне полум'я в серці горить,
Вічна пам'ять зірками зорить.
Не забуто загиблих в боях —
Подвиг їх зберігає земля.

 

1-й ведучий. Давно мовчать гармати жерла,
Гарячі кулі відсвистали,
Та слава тих років не вмерла,
Вона зійшла на п'єдестали!

 

2-й ведучий. Народжена в смертельнім герці,
Живе у бронзі і граніті,
Живе у кожнім чеснім серці,
Лунає скрізь по білім світі.

 

1-й ведучий.. Сьогодні, в цей урочистий день, ми запалюємо поми­нальні свічки за тих, кого в сорок п'ятому не дочекалися матері, дру­жини, діти. Вічна їм пам'ять.
(Запалюють свічки.)

 

2-й ведучий. Вони у битві чесно полягли —
А іншого ні вибору, ні змоги.
Вони загинули. Але перемогли,
Бо віддали життя для перемоги.

 

1-й ведучий.. Вічна шана полеглим героям!

 

2-й ведучий.. Вічна шана всім, хто відстояв мир на землі!

 

1-й ведучий.. Вічна шана всім, хто здобув Перемогу!
Ведучі (разом). Вічна шана!

2-й ведучий. Я до них покладу найкрасивіші квіти землі
І холодний граніт обігрію своїми руками.
Пролітають роки, як у небі ключі журавлів,
І все менше стає ветеранів з роками.

 

1-й ведучий. Ми всі схиляємо голови низько,
Щоб шану солдатам віддать.
Несемо квіти пам'яті до обелісків,
Де вічним сном солдати сплять.

 

2-й ведучий.. Право покласти квіти до братської могили надається учням 9-Б класу 

 

1-й ведучий. Через війну вели усі дороги,
Через біду, печаль, пекельний страх,

Щоб квітло сонцем свято Перемоги
І радістю світилося в очах.

 

2-й ведучий. Вітаємо зі святом всіх вас щиро!
Живіть здорові в щасті і в теплі.
Бажаємо любові, світла, миру
На нашій рідній і святій землі.

 

1-й ведучий.. Хай пісня лине в синь небес крилато,
У мирне небо хай зліта салют.
День перемоги — то найкраще свято!
І на землі хай в мирі всі живуть.

 

На сцену виходять усі учасники концерту, зву­чить пісня «День перемоги». За сценою звучать слова: «З Днем перемоги! Щастя вам усім, радості і миру!