«Ключем поезії я відчиняю ранок…»
Сценарій свята поезії, приурочений пам’яті Олександри Бурбело
Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі
(Л. Костенко)
Учитель. Відродження, розквіт усього живого відбувається навесні. Все оживає, потік весни пробуджує все навколо. З – під снігу пробиваються перші пагінці свіжої зелені. Все це викликає у нас захоплення і незвичні почуття.
Так і поезія пробуджує людину, бо поезія – це життя, це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина стає духовно вищою і красивішою.
Що таке поезія? Це - свято:
Грає в тобі музикою слів,
Молодечо, радісно, крилато
Викресає іскру з почуттів…
Ми пам’ятаємо, як писав Т.Г.Шевченко:
Ну що б, здавалося слова?
Слова та й голос -
Більш нічого.
А серце б’ється - ожива,
Як їх почує. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди!
Чи задумувались ви коли-небудь, звідки в душі людини народжуються геніальні вірші? Від чого з’являється дивовижний дар, який спонукає звичайні слова звучати по-новому, від яких сильніше б’ється серце і захоплює подих?
Не підлягає сумніву, що поезія відіграє одну з провідних ролей у духовному збагаченні людини. Тому, рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО було визначено 21 березня відзначати Всесвітній день поезії!
Саме в цей день ми вирішили ближче познайомитись із чудовою поезією надзвичайно талановитої, зовсім юної дівчинки Олександри Бурбело, якій судилося так мало, лише неповних 16 років прожити на цим світі, але залишити неоціненне багатство своєї творчої душі, свою поезію. Ми запросили до нас дідуся Саші Володимира Яковича Бевза, який допоможе краще пізнати творчість юної поетеси, розкрити нам всі грані її таланту.
Ведуча. Саша розпочала свою літературну діяльність досить рано, активно публікувала свої твори в періодичних виданнях в Україні та за кордоном. За неповних 16 років свого життя ця чарівна дівчинка встигла дуже багато: видала 5 збірок поезії та прози, стала лауреатом багатьох літературних премій. Її поезія потрібна читачеві, її твори стосуються сьогодення та порушують важливі соціальні проблеми сучасної України. У вірші «Україно-матінко» Саша пише:
Буть громадянином України –
Оце справжнє щастя на віку!
Все твоє – ці верби, цвіт калини.
Де красу побачити таку?
Обійди краї всі пілігримом –
Україна – рай на цій землі!
Будь же їй дочкою, вірним сином
І господарем у місті і в селі!
Ведучий. Народилася Олександра у Вінниці 1 січня 1998 року. Мама Саші – Світлана Володимирівна Бевз - кандидат технічних наук, доцент кафедри електричних станцій і систем Вінницького національного технічного університету, заступник директора інституту магістратури, аспірантури та докторантури. Батько – Сергій Михайлович Бурбело – інженер, заступник начальника служби програмного супроводження у ПАТ «Вінницяобленерго». Батьки Олександри відстоювали незалежність нашої країни в АТО, учасники бойових дій, воювали у легендарному батальйоні «Айдар», нині – волонтери.
Ведуча. Навчалася Саша у вінницькій школі №26 з 2005 року. Вчилася легко, із захопленням, була відмінницею. Окрім улюблених предметів гуманітарного циклу, виділяла математику, цікавилася розв’язуванням логічних і математичних задач, була неодноразовою переможницею математичних конкурсів. Особливо захоплювалася природознавством і біологією, багато знала про розвиток рослин, мала власну дослідну ділянку, де вирощувала екзотичні, незвичні для України рослини, ґрунтовно вивчала географію та історію, активно використовуючи набуті знання в своїй творчості. Любила астрономію, мала вдома власний телескоп, спостерігала за зорями.
Ведучий. Незважаючи на юний вік, поетеса мала чітку громадянську позицію. Була справжньою патріоткою своєї країни.
Народе мій! Ти вродою багатий:
В очах то річки синь, то небеса,
А в серці – твій Дніпро, твої Карпати,
Ланів пшеничних лагідна краса.
Поважна стать, розважливість і мудрість.
То сум, то щастя в погляді твоїм –
Все щиро, і у цім твоя могутність!
І в жарті, завше влучнім і незлім,
Нескореність, відома споконвіку,
Ще в скіфів нуртувала у крові.
В історії твоїх звитяг без ліку,
В майбутньому, як орлій крик, нові!
Ведуча. Юну поетесу вабила тема історії України, яку вона дуже вдало розкривала у своїх творах. До вашої уваги вірш «Роксолана»
РОКСОЛАНА
І
Роксолана в мусульманськім світі,
А його правитель Сулейман.
Вона мати. Підростають діти,
Їй же не злічить душевних ран!
Звичаї чужинські все довкола,
Але приховала валіде:
Не зносити голови ніколи
Всім її синочкам – шихзаде.
Лиш один зійде на трон, а може
Буде то і не її синок...
І ніхто вже решті не поможе,
Бо такий у мусульман зарок:
Усім іншим голови на плаху,
І усобицям у сповитку кінець.
Потім, помолившися Аллаху,
На щасливця одягти вінець.
А вона живе й того не знає,
Від султана хоче одного,
Щоб він був, як муж у її краї.
Хоче вона вірності його!
Може, то для когось не важливо,
Щоб жили, як пара голубів.
Роксолана ж тільки так щаслива,
Та й султан такого ж поволів.
Так закони, для слов’янства звичні,
Принесла в Туреччину вона.
Виявилось, зовсім не трагічно:
Мала мужа вірного жона.
І поклявся Сулейман відтоді,
Що не буде убивать синів.
Хай живуть собі у добрій згоді
І шанують люблячих батьків!
ІІ
Пропала, Роксолано, ти, гюрем.
Запалася душа в безоднях часу.
Згубив тебе отой страшний гарем,
Його богиню і його окрасу.
А в рідній Україні, де колись
В квітучих вишнях мала ти відраду,
Бузки цвітуть, як полум’яний бриз,
І весь твій біль минувся б там відразу.
І діти б підростали у раю,
Що Україною його назвали люди.
Та нині у чужому ти краю,
Від валіде терпиш тут злу огуду.
А в Україні зараз небеса
Такі високі, волошково-ніжні!
Землі твоєї рідної крас
Ніколи не зів’яне, не поблідне!
В твоєму серці пахощі полів
І прохолода гаю над рікою!
А український мелодійний спі
Тебе додому вабить за собою.
Не стане хліборобом Сулейман,
Він хоче володіти цілим світом!
Так ніби повелів йому «Коран».
Тож мусиш ти у рабстві посивіти.
Ведучий. Саша досконало знала і у своїх віршах пропагувала історію запорізького козацтва. За твір «Іван Сірко і Нікопольщина», який вона представила на поетичному конкурсі «Край п’яти січей», Олександра Бурбело одержала найвище визнання – Гран-прі. До вашої уваги відео, на якому ви почуєте живий голос Саші.
Демонстрація відео.
Ведуча. За свої короткі 15 літ дівчинка прожила багато життів. Вона і картини писала, і бісером вишивала, зібрала колекцію мінералів, в якій понад сто екземплярів, захоплювалась фотографією, деякі з книг ілюстровані її знімками.
Саша дуже багато писала про красу української природи та любов до всього живого. ЇЇ твори пронизані добром та світлом.
Вербичка
Маю подругу вербичку,
Мов дівчатко, вербеня-
Сині очі, круглі щічки,
Зустрічаємось щодня.
І жартуємо доволі
Край веселої ріки,
Що аж заздрять нам тополі –
Теж би грались залюбки.
Та дорослість заважає –
Бачиш, виросли які!
Але з них пушинок зграї
З нами бавляться легкі.
Ще й калина білим цвітом
Посміхається до нас.
Вербенятам, усім дітям
І пушинкам – в добрий час!
Прощання із зимою
Зима-бабуся під моїм вікном
Спинилася із клунком за плечима.
Із лантуха щасливо блимав гном
Блакитними веселими очима.
– Мені пора уже в далеку путь, –
Всміхнулася до мене загадково. –
Поглянь, листки календаря не ждуть,
Зустрінемось по осені, небого.
– Та що ж Ви пішки? Сіли б на санки,
Щоб Віхола їх понесла над хмари!
– Від снігу залишилися латки.
А Віхола тепер – туман чи пара!
– Оце-то так! А що ж Дідусь Мороз?
Покинув Вас саму напризволяще?
– Та не журись, далеко ще до гроз.
А я пройдусь, отак воно і краще.
На мене ждуть сніги високих гір!
Отам і буду літо літувати.
Ще спить в гірській колисці Синевир.
Його мину, й очікують палати?
Посеред скель у гнома Петруся.
Малюк у шибку ніби ненароком
Легенько сніжку кинув. Вона вся
Розсипалась по склі. Лиш глипнув оком
Казковий гном, а вже й Зими нема.
Десь подалась у мандри невідомі
Із гномиком гостинним, не сама.
Поселиться на літо в його домі!
Ведучий. Саша з легкістю писала і легенди, і казки, і загадки, і смішинки. До вашої уваги смішинка «Пиріжок з капустою»
На малій перерві Петі
Поталанило в буфеті.
Він купив ще до дзвінка
З капустою пиріжка.
А капусту, скажем прямо,
Любив хлопець до нестями.
Хоч уже іде урок,
Та Петрусь їсть пиріжок.
Їсть та й їсть, але дарма,
Бо капусти в нім нема!
Вчителю вже впало в око,
Що в Петра якась морока.
Каже:
– Вилізь із-під парти!
Що там робиш? Що за жарти?
Пиріжечок же нівроку –
Виявився в ньому збоку
Скарб – аж пучечка капусти!
Дуже смачно! Далі пусто.
Виліз Петрик вже за мить.
– Що з тобою!
Він мовчить.
Смакота ж бо отака,
Що ковтнув він язика!
Ведуча. Обдарована дівчинка сприймала навколишній світ особливо гостро. Це й привабило читачів до її свіжого, юного слова, в якому вона зростала різнобічно, ніби компенсуючи творчістю, уявою, фантазією те, чого їй не вистачало в житті, намагаючись обійти своїм казковим фентезі і поетичним злетом, підступи захворювання, здолати його високою духовністю. Її працездатність не знала меж, ніби відкривалися якісь особливі резерви можливостей і духовне переважало над фізичним.
Ведучий. Гарна вродою, ясна усмішкою, горда і незалежна поводженням, добра і співчутлива, весела і товариська, серйозна і цілеспрямована Олександра, як зоря, сяяла на небосхилі української літератури.
Ніяк не надихаюсь полем,
Ромашкою і чебрецем,
Квітучим веселим роздоллям
З дощами умитим лицем,
Де сонце висить булавою
З козацьких великих скарбів
І чується відгомін бою
Між скіфських прадавніх горбів.
Все те пророста в мою душу
З насіння далеких часів,
І я розповісти вже мушу,
Дібравши найкращі зі слів.
(О.Бурбело «Українське поле»)
Ведуча. Усе з рук Саші росло і розквітало, а тварини збігалися до неї, як до своєї покровительки. Кажуть, вона схожа на ікони Марії Покрови, а віщий монах Кирило з Браїлівського монастиря, побачивши Олександру, провістив: «Це – наречена Христа!». Яку святість душі треба мати, щоб дорівнятись до такого високого означення!
Безгрішна, чиста, як роса,
З душею янгола дитина.
Блакитна стрічка у косах,
В очах твоїх вся Україна.
Ведучий. Олександра – член Союзу обдарованої молоді з 2011 року, в її портфоліо більше 50 грамот, дипломів, подяк, сертифікатів, похвальних листів за успіхи в навчанні та творчості. Сашу вабила і фантастика, і поезія, і жанр репортажу про подорожі, і детектив.
Ведуча. У свої неповні 16 років Олександра Бурбело відбулася як письменниця, до чого вона завжди прагнула. Її літературний доробок є вагомим внеском у сучасну українську літературу.
Я лиш струна на арфі України,
Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка,
Верба-арфістка поетеси Ліни
Мене гіллям легесенько торка.
Буває, дощик крапотить по струнах
І я співаю з ними в унісон.
Вся Україна у піснях і лунах -
Такий уже акустики закон.
Озвалися луною Закарпаття
І Чорний ліс у вінницькім краю...
Гуртом візьмімось, українці-браття,
І возвеличім землю ми свою.
Ось сонечко всміхається іскристо,
Де передзвін на польових вітрах,
А в небесах, як зоряне намисто,
Галактики сім'я - Чумацький шлях.
Вітає Всесвіт Україну-неню
І нас, її дітей, теж разом з нею!
Ведучий. Всі твори Саші пронизані любов’ю до рідного краю, його талановитих людей. Сьогодні її пророчі слова пробуджують свідомість, породжують віру у світле майбутнє.
«Так» чи «ні»
Я не знаю в серці напівправди:
Або «так», або, хоч шкода, – «ні»!
Сподіваюся, що так і буде завжди,
Хоч це часом болісно мені.
«Ні» – на всякі хитрощі даремні.
«Так» – все буде кращати у нас.
На своїй землі стою недремно.
Як Дніпро, пливе в майбутнє час!
Всесвіту велична діадема –
Зоряний Чумацький віщий Шлях!
«Бути чи не бути» – ось дилема.
«Бути» урожаям на полях!
«Бути» нашій славній Україні
У квітучій весняній імлі.
Скажем «ні» прадавності руїні
І постанем на своїй землі
Так, як господиня у господі,
Так, як її мудрий господар.
Бо ведеться в нашому народі:
Незалежність – то величний дар,
То правічне на землі великій,
Що одна у серці, як любов.
«Так!» же – Україні сонцеликій,
Вільній від загарбницьких оков!
Ведуча. Пам’ятаючи й щиро шануючи історичне минуле, поетеса мріє про європейське майбутнє України.
Вірш «Україна – європейська держава».
Ми відкритий для світу народ – українці,
Що у Східній Європі живем споконвік!
В домі бути господарем мужеві й жінці –
Наше право, дароване Богом повік!
В нас багата земля, урожаями славна,
Працьовитий, красивий і мудрий народ!
В наших ріках – меди, як відомо віддавна,
Берегами ж кисельними – стільки щедрот!
Квітне сад український, що вродить у літі,
У плодах зарясніє похиле гілля.
Нас шанують у всьому великому світі,
Придивляються пильно до нас звіддаля.
В давнину це було, у боях Синьоводських,
Українці, брати-білоруси, Литва
Зупинили Орду у степу немонгольськім
І на рідні краї відновили права!
Всю Європу тоді заслонили собою!
І хоча з того часу минули віки,
Але слава безсмертна вогненного бою
В благодаті Європи роки і роки.
Запорізьке козацтво в боях небувалих
Берегло Україну, Європи краї
Від ворожих набігів, страшних і зухвалих.
Лютий ворог летів, як осині рої!
І Богун, і Нечай, і Сірко з Кривоносом –
Українські звитяжці в далекій війні –
У жнивах вікопомних складали покоси
І нападникам злим твердо мовили: «Ні!»
Зберегли за собою Європи родину!
Час рікою спливав. Та фашизму зерно
Не дало європейцям розправити спину,
І зійшло будяками в Європі воно.
Тож фашизму коричневий дим знавіснілий
Ми гасили у сивім величнім Дніпрі.
Амбразуру війни затулив своїм тілом
Наш солдат, щоб жили всі у мирі й добрі!
Щоб Європа постала і дружна, й могутня,
Щоб народи у ній були вірні брати.
В Європейський Союз нас веде незабутня
Давня дружба, яку нам у серці нести!
Ведучий. 5 вересня 2013 року перестало битися серце юної письменниці. Українська і світова література втратила талановитого автора, поета і прозаїка.
Тонка струна на арфі України…
Тонесенька порвалася струна…
Ти так спішила жити і писати,
Відведено тобі 16 літ,
Твої рядки в суцвітті слів крилатих
Немов щодня збираються в політ.
Ведуча. У 2015 році юну письменницю посмертно прийняли до Національної спілки письменників України.
Україно моя чорноброва,
Поетичного серця Парнас!
Все тобі, кожна думка і слово,
Щоб у веснах ти вічно цвіла
У вишневих квітучих обновах
В кожнім місті, в садочках села!
(О.Бурбело «Український Парнас»)
Ведучий. У книзі «Воїнам світла» серед сотні авторів фронтових поезій, поміщено 2 вірші Олександри Бурбело «Легенда про мак» та «Скіфська пектораль». Цю книгу не зустрінеш на полицях магазинів. Її виготовляють волонтери і передають на передову бійцям АТО. Поезія поетичної сотні підтримує наших бійців на передовій. Так поети, серед яких і Олександра, вносять свою лепту у захист України.
Ведуча. Міністерство освіти і науки України рекомендувало включити до шкільної програми з української літератури твори юної вінницької поетеси Олександри Бурбело. Учням 5 класів рекомендували до прочитання збірки «Первоцвіт: казки, легенди, вірші, смішинки та загадки» або «Золота росинка: поезії, казки», для шестикласників – «Я лиш струна на арфі України», старшокласники ж мають право обирати твори за бажанням.
Ведучий. Коли не стало Олександри, батьки та рідні не замкнулись у власному горі, не відгородилися від світу. Мама з татом пішли добровольцями захищати східні кордони України, а зараз допомагають нашим воїнам своєю волонтерською діяльністю. А Володимир Якович Бевз невтомно займається популяризацією творчості своєї обдарованої внучечки. Ось і сьогодні Володимир Якович віднайшов час і люб’язно погодився приїхати до нас. Надаємо йому слово.
Виступ Володимира Яковича Бевза.
Ведуча. Ми щиро вдячні Вам, шановний Володимир Якович, за таку зворушливу розповідь про Сашу, яка так рясно засіяла поетичну ниву зернами доброти, любові до рідного краю, його людей, природи.
Ведучий. І закінчити наше свято поезії, яке ми присвятили Олександрі Бурбело, хочемо її ж віршем «Білоцвіт поезії», який прочитає учениця 7-Б класу Пантель Вікторія
У серці віршів, як рясного цвіту
На вишеньці весняної пори.
Букети їх весні, зимі і літу
Та й осені, коли усі двори
Засипані багряним листопадом,
Дарую на добро в щасливу мить.
Край України видається садом,
В якому вірш, як ластівка, летить.
Поезіє, країно понадхмарна,
Ти – українські рідні небеса!
Щоранку сонцем золотим немарно
Осяяна твоя ясна краса!
Бо наш народ, що на добро багатий,
Поезію, як душу, береже.
Його пісні – то справжнє диво, свято
І джерело всіх наших віршів же.
Поезіє! Ти в серці цвіт і небо!
Ти в кожного – як щастя, як любов.
Є в українців з давніх пір потреба
До віршів долучатись знов і знов!
Свої пісні дарую всім на радість,
На добру долю, на кохання цвіт,
Щоб не торкнулась вас, як сажа, заздрість,
Щоб ви жили щасливих сотню літ!
Учитель: Невимовно шкода, що тяжка, невиліковна хвороба забрала життя такої талановитої дитини. Адже її твори стали подією у літературі. Бережімо ж світлі зерна її творчості у книгах та вдячних серцях!
Ти рідний край любила до безтями.
Чому любила?.. Любиш ти його…
Ти завжди є. Ти завжди будеш з нами,
Бо в нас продовження життя твого.
І буде в полі жито колоситись,
Скорботні ночі зміняться знов днем.
І буде в небі зірочка світитись,
Яку ми Олександрою назвем..
Ти будеш жити, наче птах крилатий,
В твоїх книжках, що нам талант відкрив.
Не в тому справа, мало чи багато,
А в тому суть, як ти життя прожив.