Тема: Лінійка-реквієм присвячена пам’яті жертвам Чорнобилю
Мета:
* розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;
* виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;
* виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.
Обладнання: портрети загиблих пожежних, що загинули під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, свічки, квіти, музичне обладнання.
//Музика: Frank Duval - Main Theme III
Голос за сценою
Чорнобиля гіркий Полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка -
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра.
Ведучий 1.
Сьогодні ми зібралися в цьому залі щоб згадати події, які відбувалися в квітні 1986 року в місті Чорнобиль.
Ведучий 2.
Цим реквіємом ми хочемо вшанувати пам'ять тих, хто загинув і постраждав у цій страшній катастрофі.
Ведуча: Напередодні 26 квітня 1986 року сонце сіло за обрій, як завжди, освітивши згасаючими променями ажурні вишки електромереж, дахи будинків міста Прип'ять та високо випростану в небо трубу
четвертого енергоблоку. Працівники станції, які тоді заступали на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна
катастрофа.
Читець 1:
ЦЕНОЮ СМЕРТИ
Памяти пожарных и смены Ж 5
Взметнулся в небо столб огня,
И взрыв разбрызгал блока глыбу.
Застыла в ужасе Земля,
Бедой поднятая на дыбу.
Огонь и мрак - невидим враг.
До смерти шаг - потом бессмертье.
Ни перестрелок, ни атак,
Но жить лишь так - ценою смерти!
Пожарники идут на рать,
Моих товарищей когорта!
Вы знали: надо умирать
И стали сталью зкстра-сорта.
Разворотил нам душу взрыв.
Суровы Припяти плацдармы.
На линии судеб - обрыв...
Но жертвы наши - нет, не даром!
Ведучий: Вибух четвертого реактора на ЧАЕС міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного кратера не кинулися прип'ятські пожежні і нічна зміна станції, жертвуючи
собою, щоб скувати масштаби катастрофи. Через кілька годин їх спалених радіацією, замінять інші. А потім лік тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж поки вони не вгамують
шал катастрофи. I буде ім'я їм, не знане досі у світі - ліквідатори. I буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.
Читець 2:
Безумство хоробрих - вогонь на вогонь,
I полум'я серця, і вітер долонь,
Де подвиг і подих в єдине злилось.
Як рідна земля і розбурхана вись.
Безумство хоробрих - життя за життя,
Щоб тільки лишилися мати й дитя.
Не всі виживають, та житиме світ -
I спів материнства, і день-первоцвіт.
А думка людська пам’ятатиме вас,
А пам’ять людська повертатиме вас.
Безумство хоробрих - де вічність і мить,
Де згасли для вас і життя і блакить.
Де зір не патьмарить скорбота земна,
Де нам, як набат, імена, імена...
Читець 3: Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди,
а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тон ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і
розпорошене, посилити масштаби трагедії. Наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність, їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам'ять
землян.
Ведуча: А потім ще довгі місяці ліквідатори одягатимуть маски й респіратори, які нікого з них так і не захистять від удару радіації, і мовчки та жертовно ітимуть на війну з ворогом, який не знає
ні жалю, ні милості. I, перш ніж упасти потятими в бою, виконають призначене їм долею-не дадуть розростися біді.
Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам'ять, і це наш нестерпний біль.
Читець 4:
Це все було, було, було...
Немає в Києві дітей, до осені не буде,
I ждуть з Чорнобиля вістей на грані стресу люди.
Тривожно світиться блакить над стихлими домами,
I Лавра небо лебедиць святими куполами.
Все це було, було, було...
Читець 1:
Латка лісу вигоріла бура,
Мертве листя, висохла трава,
А навколо грає зелень буйна,
Дивом уціліла і жива.
Чути птиць із непроглядних нетрів.
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів
3 центром на Чорнобильській АЕС.
Читець 3:
Подій могло не буть цієї ночі,
А скільки сили віддано й життів
За те, що хтось там, десь там був неточний,
За те, що хтось у чомусь поспішав.
Чорнобиль - тільки лиш маленька віха
Загрозливої для людей біди,
Він є відлунням ядерного віку
Й можливо, в нім майбутнього сліди.
Читець 4: Тільки згодом, по збігові років та пришестям на українську землю благої вісті - правди, ми всі відчули, що тоді відбулося з нами, що є нині та що може бути пізніше. У рік двадцять
п*ятий від часу катастрофи сам атомний попіл спонукає кожного з нас замислитися над тим, якого удару зазнали насамперед наша отча земля - Україна і людям, яким випало жити на її теренах. Три з
половиною мільйони українських громадян, уражених радіацією. Майже півтора мільйона з них - діти. Це можна порівняти хіба що з жертвами світової війни. Але ж ми зазнали цього на мирному
полі.
Читець 2: Україна після Чорнобиля стала першою в історії людства державою, яка свою ж територію, за площею в європейську країну, що лежить тільки в одній сотні кілометрів від столиці, офіційно
визнала непридатною для життя, небезпечною для себе, назвавши її зоною відчуження. 2044 квадратних кілометри. А з деякими, не менш радіаційно насиченими територіями, - і всі 2600 квадратних
кілометрів. Від кого відчуженою? Від своєї землі, від свого народу, від своєї історії? Та як не змушені ми були б страшними обставинами назвати цю землю - вона наша. Вона реально існує. Живе з
нами і житиме, допоки житимемо ми. Разом зі своїм саркофагом у центрі – своєрідною пірамідою технологічним і моральним хибам XX століття.
Музика: Реквієм Моцарта
Ведучий 1.
А тепер просимо Вас вшанувати хвилиною мовчання всіх жертв ядерного вибуху, влаштованого людиною.
Хвилина мовчання.
Музика: биття серця
Ведучий 1.
Прошу всіх сісти.
Ведучий 2.
На цьому проголошуємо закритим наш реквієм.