День української писемності і мови
Привітання із нагоди дня української писемності та мови
Вітаю вас із Днем української писемності та мови.
Я насамперед звертаюся до величі і сили нашого слова, його могутньої тисячолітньої історії і високої духовної, літературної і народної культури, що належать не лише нам і нашій державі, а й
всьому світу. Від найглибших традицій і з часів давніх літописів, «Слова о полку Ігоревім» і Острозької Біблії нашою мовою говорить серце і душа української землі. З гідністю і шаною ми маємо
усвідомлювати велику вагу рідного слова і особисту відповідальність за нього перед минулим, сьогоденням і майбутнім.
Утвердження нашої державності розпочиналося з боротьби за мову. Від повноцінного відновлення мовного здоров'я України залежить національне відродження усіх найглибших творчих, будівничих і
культурних сил Українського народу. Цю дорогу маємо пройти впевнено, твердо і водночас з мудрістю і толерантністю у ставленні до кожного, хто тільки повертається до першоджерела.
Українською мовою промовляє дух нашої свободи. Так само, як відновлена воля і демократія, державна мова потребує нині щоденної праці і підтримки. Реальне і повсюдне зміцнення її позицій має
водночас виконати дуже важливу і справедливу місію – сприяти дійсно цивілізованому захисту прав національних меншин, упосліджених радянським режимом, і стати природним та єднальним фактором
міжнаціонального спілкування у нашій державі.
Наша мова належить до мов великих європейських і світових народів. Ознайомлення інших націй з нашим словом є одним з принципових завдань, які має здійснювати українська держава. У кожному з
напрямів цієї роботи дуже важливою є атмосфера суспільної злагоди, терпимості і порозуміння, що повинна стати нашим спільним оберегом проти будь-яких політичних спекуляцій і навмисних
розколів.
Наш народ – єдиний. Його мова – це велика основа для єдності всієї держави і духовна гарантія її майбутнього.
Бажаю усім нам любові, щастя, взаємного розуміння і допомоги, щоб жити за Словом, з якого почалася Україна.
9 листопада - день пам'яті преподобного Нестора Літописця, Печерського, в Ближніх печерах (бл. 1114).
«Літописець Руский съ Богом починаемъ. Отче благослови. Повість временныхъ літъ черноризца Федосьева манастыря Печерьскаго, откуду есть пошла Руская земля и хто в ней почалъ пірвіе княжити...» Так розпочинається знаменитий «Літопис руський», одне з основних джерел нашої давньої історії.
А чорноризця звали Нестором, це чи не перший наш письменник, ім’я якого ми знаємо. Це і одна із центральних фігур нашої культури, і один зі стовпів нашої духовності. Адже, як писав святитель Димитрій Ростовський (Туптало) у житії Нестора, літописця руського, «кожна річ, коли писанням утверджена не буде, прийде у забуття та невідання... Коли б не був Мойсей од Бога навчений та у книгах своїх не лишив нам, усе б довгота часу покрила, як тьма, і привела б у невідання... Відповідно до того і в останнії ції літа явив Господь у Руській нашій землі, в Печерському святому монастирі, завжди пам’ятного письменника, преподобного отця нашого Нестора, що просвітив наші очі, приводячи нас у користь та подяку Богові, коли написав нам про начало й першу будову руського нашого світу...»
До нас дійшло вкрай мало відомостей про цього святця. Знаємо лише, що сімнадцятирічним прийшов до первоначальників печерських Антонія й Феодосія, бажаючи стати ченцем, а по їхній смерті, прийнявши іночий сан від ігумена Стефана (до речі, першого єпископа Волинської землі), брав участь у їхньому прославленні. Багато років брат Нестор виконував особливий послух: складав літописа. Звісно, й до того на Русі при дворах князів проводилися розрізнені записи про видні події, писались і зберігалися різноманітні документи. Були й приватні папери, у яких так чи так висвітлювалися суспільно важливі факти, були й записи народних переказів про минувшину. Дослідник і перекладач «Літопису руського» сучасною українською мовою Леонід Махновець пише, що «найраніше зведення літописних матеріалів ... склала, мабуть, група світських та духовних осіб із оточення Володимира Святославича... Ігумен Києво-Печерського монастиря Никон у 1072–1073 роках зробив нове зведення давніших і подальших літописних матеріалів». Далі цю працю продовжив ігумен Йоан, а після нього – отець Нестор. Завдяки його старанням збереглася для всіх грядущих поколінь безцінна інформація про наше предковічне минуле, про діяння наших пращурів, про часи язичницькі та про добу християнського просвічення Русі. І хоча на якомусь етапі переписування цієї «Повісті врем’яних літ» ім’я Нестора зникло з пергаментів, та не затерлося у віках.
