160 років від дня народження Шолом Алейхема

Шолом-Алейхем (їдиш שלום־עליכם, у перекладі – мир вам, справжнє прізвище, ім'я та по батькові – Рабинович Шолом Нохумович; 2 березня (18 лютого за ст. ст.) 1859 — 13 травня 1916) — український єврейський письменник. Писав переважно мовою їдиш.

Біографія

Народився у місті Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький Київської області) у родині дрібного крамаря. Дитячі роки минули у невеличкому містечку Воронкові Полтавської губернії. Навчався в хедері — єврейській початковій релігійній школі. Згодом під впливом єврейської просвітницької літератури займався і загальною освітою, навчався у повітовій школі.

З 1876 року працював домашнім вчителем у єврейського магната Елімелеха Лоєва. У 1880-82 роках Шолом-Алейхем працював громадським рабином у Лубнах. Після одруження з донькою Лоєва у 1883-87 жив і працював у Білій Церкві.

У 1887-90, 1893-1905 жив у Києві (він називав його в своїх творах Єгупцем), де займався торговельними справами. Після єврейських погромів у жовтні 1905 року в Києві переїхав до Львова.

Шолом-Алейхем багато подорожував, відвідав Женеву, Лондон, Варшаву, Вільно, Берлін та інші міста світу, де виступав перед своїми читачами. В 1907-14 роках жив в Італії та Швейцарії. У 1915 році переїхав до Нью-Йорка, де і помер.

Творчість

Літературна діяльність Шолом-Алейхема розпочалася наприкінці 1870-х років, коли у періодичних виданнях було опубліковано кілька кореспонденцій і статей мовою їдиш. Перші художні твори — повість «Два камені» та оповідання «Вибори» (обидва — 1883 року). Тоді ж уперше підписався псевдонімом Шолом-Алейхем (єврейське вітання — «Мир Вам»).

Поява Шолом-Алейхема знаменувала нову сторінку в розвитку новітньої прози мовою їдиш. Головні герої Шолом-Алейхема — бідні «маленькі люди», які, незважаючи на важке, злиденне життя, оптимістично дивляться у майбутнє, з гумором оцінюють своє становище, вірять у справедливість та мудрість Творця. У памфлеті «Суд над Шомером...» (1888 рік) виступив проти засилля бульварної літератури. Започаткував книжкову серію «Єврейську народну бібліотеку».

Першими книжечками серії стали романи Шолом-Алейхема «Стемпеню» (1888) та «Йоселе-Соловей» (1890). Перший твір присвячений фундатору нової єврейської прози Менделе Мойхер-Сфоріму, якого Шолом-Алейхем називає «дідусем Менделе», а себе «онуком». Творчий зв'язок «дідуся» та «онука» простежується у життєписі єврейської громади, у майстерному володінні сатирою, у захисті прав принижених. У циклі «Менахем-Мендл» (1892—1909) Шолом-Алейхем карикатурно показав інший світ — світ наживи, спекуляцій, шахрайства. У 1894 році видав першу повість із широко відомого циклу «Тев'є-молочар» (1894—1914). Цей «сільський єврей» з грубою зовнішністю та ніжною душею стає одним із улюблених типів письменника.

Герої дитячих оповідань Шолом-Алейхема, незважаючи на безрадісні умови життя, все ж посміхаються та жартують. Життя дітей відображено в повісті «Хлопчик Мотл» (1907-16), збірках «Оповідання для дітей» (1886—1916), «Пісня пісень» (1909-11). Останнім твором своєрідного триптиха (перші два — «Стемпеню» та «Йоселе-Соловей») з життя єврейської художньої інтелігенції став роман «Мандрівні зорі» (1909-11). Книги Шолома-Алейхема сприймалися як твори, сповнені любові до «маленької» людини, що змальовувалась письменником в ореолі щирого співчуття та сумного гумору.

Після організованих у Києві 1905 року російськими чорносотенцями єврейських погромів Шолом-Алейхем виїхав до Львова, а потім у США. У 1907 році — до Женеви, де була видана перша частина повісті «Хлопчик Мотл». З 1908 року письменник жив у Росії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Данії, знову в США.

В останні роки життя Шолом-Алейхем завершив працю над «Тев'є-молочником», «Менахемом-Мендлом», «Хлопчиком Мотлом». Він написав цикл оповідань, комедію «Крупний виграш», автобіографічний роман «З ярмарку».

Творчість письменника забарвлена українським колоритом, у творах подано описи української природи, використано українську лексику, фольклор.

Більшість подій, про які пише Шолом-Алейхем, відбуваються в Україні. Втім, українські міста та їх населення у творах Шолома-Алейхема відіграють хіба що роль декорацій, ні тлі яких розгортається драма єврейської громади. Часом він надавав містам і містечкам умовних назв: Київ – Єгупець, Боярка – Бойберик, Одеса – Чорноморськ, а Росія – тітка Рейзя . Однак, навіть окремі штрихи, якими він змальовував оточення єврейської громади, є цінними для нас, бо нанесені рукою очевидця. До того ж вони, переважно, надзвичайно влучні.

„Львів, бачте, вже зовсім не те, що Броди. По-перше, само по собі місто – чистота, ширина, краса! Не намилуєшся. Тобто, звісно, є і у Львові вулиці такі самісінькі, як і у Бродах, котрими і серед літа можна пройти лише у глибоких калошах і затиснувши носа. Зате посеред міста розкинувся парк, у якому дозволено гуляти всім, навіть козам. Вільна країна! По суботах євреї шпацерують всіма вулицями, і ніхто їм на те навіть не зауважить. А які люди! Чисте золото! Мама каже, що Бродам до Львова – як землі до неба. Мій брат Еля жалкує, що після кордону спочатку йдуть Броди, а за ними Львів. Шкода, що не навпаки. Але Піня йому втовкмачує, що Львів через те й кращий, ніж Броди, що розташований далі від кордону, зате ближчий до Америки”

Шолом-Алейхем написав десять романів, двадцять п'єс, сотні повістей та оповідань, багато статей. Твори письменника перекладені на десятки мов світу. Перше зібрання творів Шолом-Алейхема у чотирьох томах вийшло в світ у 1903 році. 3 нагоди 25-річного ювілею його літературної діяльності ювілейний комітет викупив права на видання його творів у приватних видавців і передав їх автору.

Музеї

У Переяславі знаходиться садиба-музей Шолом-Алейхема на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, відкритий в 1978 році на честь 120-річчя із дня народження письменника. У 1997 році у Києві було відкрито пам'ятник письменнику, а в 1999 році Кабінет Міністрів України затвердив рішення Київської міської державної адміністрації про створення музею-квартири Шолом-Алейхема в українській столиці. Відкрили його 2 березня 2009 року по вулиці Великій Васильківській, 5а. Водночас сам заклад увійшов до Музею історії Києва.